Ми двічі не вмираємо. Ми сущі раз — і навіки, і на все життя.
(«Колимські закували зозулі…») В. Стус
Постанова Верховної Ради України "Про відзначення 80-річчя від дня народження Василя Стуса"
6 січня 2018 року виповнюється 80 років із дня народження видатного поета, одного із найактивніших представників українського культурного руху в XX ст. Василя Семеновича Стуса. Враховуючи його внесок у розвиток вітчизняної і світової культури Верховна Рада України постановляє: 1. Урочисто відзначити на державному рівні 80-річчя від дня народження видатного українського поета Василя Семеновича Стуса. 2. Рекомендувати Президенту України оголосити в Україні 2018 рік Роком Василя Семеновича Стуса. 3. Рекомендувати Кабінету Міністрів України: - у двотижневий термін з дня прийняття цієї постанови утворити організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні 80-річчя від дня народження Василя Стуса; - розробити та затвердити план заходів щодо відзначення на державному рівні 80-річчя від дня народження Василя Стуса, вирішити питання щодо його фінансового та матеріально-технічного забезпечення; - у рамках підготовки та проведення ювілейних заходів, зокрема, передбачити: проведення у січні 2018 року в містах Києві, Вінниці, в селі Рахнівка, Гайсинського району Вінницька області, урочистих зборів працівників закладів освіти та культури, представників громадських організацій за участю Президента України, депутатів Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України та гостей України, присвячених цій даті... читати далі >>>
(джерело: сайт "Ліга Закон")
Біографія Василя Стуса
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині, був четвертою дитиною в сім'ї. У 1939 батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей. У 1944-1954 Василь навчався у Донецькій міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібною медаллю. Василь вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус постійно і наполегливо працював у бібліотеці, разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об'єднання «Обрій». Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 у «Літературній Україні» опублікував свої перші вірші з напутнім словом Андрія Малишка... читати далі >>>
(джерело: сайт "radio")
Василь Стус — поет
Ще на початку свого творчого шляху поет у передмові «Двоє слів читачеві» до першої друкованої збірки «Зимові дерева» визначив свою життєву позицію — бути Людиною, яка назавжди позбулася ненависті, як скверни. «Поет — це людина. Насамперед, — писав він. — А людина — це, насамперед, добродій». Уже в першому безпосередньому зверненні до читача автор, ніби передбачаючи власну долю, пише про гідну смерть як про одну з необхідних умов моральної досконалості: «Ще — ціную здатність гідно померти.». Поет жив Україною, марив нею на чужині. Ця всепоглинаюча любов була смислом його життя і відчувалася в кожній поетичній збірці. Чи поет писав про дружину і сина, про себе і свою самоту та німоту, про дроти Мордовії чи сопки Колими, життя чи смерть — завжди і скрізь названа або не названа відчувалася Батьківщина.У літературному процесі шістдесятників В. Стус виступав водночас як талановитий поет і уважний наставник молодших авторів. Він дбав, щоб молодим талантам не перешкоджали реалізуватися. Виступав у Спілці письменників, звертався до преси, писав про творчість В. Голобородька, М.Воробйова, В. Кордуна та інших авторів... читати далі >>>
(джерело: сайт "ДонНУ")
Характеристика творчого шляху Василя Стуса
Збірки віршів: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1965), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімп- сести» (1986). Збірка «Зимові дерева» побачила світ за кордоном, у Брюсселі. Наступну збірку поет називає «Веселий цвинтар», у якій посилюються гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського й творчого становища поета, а також духовною й політичною ситуацією в Україні. Під час арешту ця збірка була конфіскована. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в свічаді», виданій 1977 р. за кордоном видавництвом «Сучасність». До книжки увійшли також вірші із збірки «Зимові дерева», про які сказано у вироку суду, що вони мають «наклепницький зміст» (зокрема, «Не можу я без посмішки Івана...», «Звіром вити, горілку пити...», «Отак живу: як мавпа серед мавп...», «Балухаті мистецтвознавці!..», «Який це час?..», «У Мар’їнці стоять кукурудзи...» та інші), а також вірші, написані в ув’язненні, і переклади німецьких поетів — Рагеля Фарнгагена (1771-1833) та Райнера Марія Рільке (1875-1926). Тематичне спрямування поезій Василя Стуса дуже влучно визначив І. Дзюба: «Говорячи про ті чи інші мотиви Стусової поезії, слід пам’ятати про умовність їх виокремлення. Власне, всі вони поєднуються в ній у загальну картину. Поезія ця в принципі непрограмована, нетематична. Або, інакше кажучи, вона вся на одну «тему»: поетове самопочуття, стан його «я»... читати далі >>>
(джерело: сайт "Українська Література")
Василь Стус: коли життя забрано
Дослідник дисидентського руху Василь Овсієнко пише у своїх спогадах, що, крім клопотання про висунення Стуса на Нобелівську премію, в Москві були занепокоєні ще й тим, що «просунулися» на волю нові вірші поета, які ввійшли в збірку «Таборовий зошит»: «Ці 16 клаптиків дрібно списаного конденсаторного паперу десь на початку 1983 року співкамерник Баліс Ґаяускас передав на побаченні дружині Ірені Ґаяускене разом зі своїми рукописами. У книжці це 12 сторінок тексту, але їхня вибухова сила була така потужна, що погубила й самого Василя» . З Різдва (коли в Стуса день народження) 1983 року поета, зі слів Василя Овсієнка, почали «особливо пресувати». Останні місяці Стус майже не виходив із карцерів, наглядачі влаштовували йому одну за іншою провокації, врешті Василь оголосив голодування – «до кінця». Сьогодні ніхто з в’язнів-побратимів не може сказати напевне, що сталося тієї ночі: є версії, що на Стуса навмисне кинули тюремні нари; що від холоду не витримало серце; що підіслали тюремного маніяка, аби вбити непокірного тощо. Смерть Стуса спершу взялися видавати за самогубство, яке ніяк не могли довести, плутаючись у вигадках. Врешті написали: «Інфаркт міокарда внаслідок ішемічної хвороби серця». Найбільше кремлівський цинізм проявився тоді, коли рідним не дозволили забрати тіло поета в Україну, бо за тодішнім законом (Овсієнко звертає увагу на те, що смерть Стуса припала вже на часи горбачовської «перестройки») навіть мертвим в’язень мусів відбути повний термін! Перепоховали трьох українських політв’язнів – Василя Стуса, Олексу Тихого і Юрія Литвина – через 4 роки, на Байковому кладовищі в Києві... читати далі >>>
(джерело: сайт "
")
")
Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус
Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус. Версій, чому це сталося, кілька. Але я певен... Я в той час перебував у 20-й камері цього ж бараку, тому вважаю своїм громадянським і людським обов`язком ще і ще раз свідчити перед новими й новими людьми про обставини й причини його загибелі. З 1995 року в приміщеннях цього табору діє на весь світ нині відомий Музей історії політичних репресій і тоталітаризму "Перм-36". Востаннє я побував там 30-31 липня цього 2011 року. Історія цього останнього заповідника ГУЛАГу коротка. Від 1 березня 1980 до 8 грудня 1987 рр. через нього пройшло всього 56 в'язнів. Пересічно нас тут утримували одночасно до 30 осіб... читати далі >>>
(джерело: сайт "Українська Правда")
Василь Стус: таємниця загибелі
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливо суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області за незрозумілих обставин загинув поет і правозахисник Василь Стус. Із тих, хто підписав «Лист-протест 139-ти»Він народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівці Вінницької області. Був молодшим сином у селянській родині, збіднілій наслідок колективізації. Згодом сім’я перебралася в Донецьку область. У старших класах Василь підробляв на залізниці, тоді ж він познайомився із забороненою в СРСР літературою українського «Розстріляного відродження». По закінченні школи (1954) вступив на історико-філологічний факультет Донецького державного педагогічного університету. Потім працював у сільській школі вчителем української мови та літератури. Рік потому був призваний в армію, служив на Південному Уралі, там через нещасний випадок втратив фалангу пальця. 1963 року Стус стає аспірантом київського Інституту літератури імені Тараса Шевченка. Так звана «хрущовська відлига» стала для Стуса новою відправною точкою, із якої він почав свою активну творчу й політичну діяльність. Він бере участь у протестах проти арешту Івана Світличного, публічно звинувачує КДБ у вбивстві художниці і дисидентки Алли Горської, був одним із тих, хто підписав «Лист-протест 139-ти». У підсумку Стуса виключили з аспірантури, і він був змушений шукати тимчасову роботу... читати далі >>>
(джерело: сайт "На Скрижалях")
